Цього разу вона на нього образилась і сама собі вирішила, що має повне право провести вечір так, як сама того бажає. Артур прийшов на побачення п'яний, нагрубив їй і, навіть не провівши додому, пішов з такими ж веселенькими друзями. Тому вона вирішила його провчити. Аліса цілий день не відповідала на його дзвінки – а їх уже, мабуть, назбиралось більше сотні. Ввечері вона домовилась зустрітись з подругою, і лише потім згодна прийняти його вибачення за свою поведінку. А поки що, нехай помучиться.
Дівчина чудово провела вечір. Вона нарешті попліткувала зі своєю найкращою подругою – Тамарою. Тома завжди її розуміла, підтримувала. Вони навчалися в одній групі, постійно проводили час разом, разом робили дурниці, разом вчилися на своїх помилках... Поки Аліса не зустріла Артура. Темноокий чорнявий хлопець спортивної статури звів її з розуму за один день. Вона втратила власне "я", ставши чимось на зразок його тіні – так казали подруги. Вона ж говорила, що просто знайшла себе, свою другу половинку і стала цілісною. Навіть хвилина без нього – це біль і смуток, це страждання. Саме тому вони двоє стали не розлий вода.
Аліса відверто все розповідала Артуру, казала, що подруги вважають, що вона не живе власним життям і забула про власні вподобання. Він їй відповідав, що ці підлі стерви просто заздрять їхньому коханню. А якщо він так казав – отже, так воно і є. От і зараз Тамара всіляко переконувала подругу, що їй треба тікати від Артура, що він їй не пара і згубить її, що він тиран і егоїст, але Аліса тільки відмахувалась, мовляв, ти перебільшуєш, він просто мене надто сильно кохає.
Кілька годин подруги теревенили, попиваючи слабоалкогольні коктейлі. І хоч з Тамарою було дуже весело, Аліса чекала закінчення зустрічі, оскільки це означало, що покарання закінчилось, вона зустрінеться з коханим, пробачить йому все і нарешті потрапить у його палкі обійми. А ще, хоч вона свідомо вирішила провчити хлопця, їй це рішення далося дуже тяжко. Значно легше все проковтнути, змовчати й знову бути разом, пропустивши всі соціально обумовлені правила. Такою вона була, так вона його кохала. Хоча це не заважало Алісі ревнувати його до сказу, сваритися майже щодня, а за мить уже примирятися і займатися пристрасним, що зносить дах сексом. Дівчина-вогонь, говорив про неї Артур, якого заводив її палкий темперамент.
Нарешті дівчата вирішили розбігатись. Щойно вони попрощались, Аліса схопила телефон, який був на беззвучному режимі. Протягом останньої години – жодного дзвінка. Вона ввімкнула звук. Що ж, передзвонювати вона точно не буде, краще зробить сюрприз і прийде до нього. Артурчик попросить пробачення, і вони знову будуть щасливі разом.
Дівчина швидко крокувала в напрямку його дому. Вона була в піднесеному настрої, адже уже разів з десять прокрутила у своїй голові чарівну мить примирення, уявляючи, яким палким і гарячим буде її поцілунок, а потім далі, і далі...
Аліса вдягла маску ображеної дівчинки й подзвонила. Гучний дзвінок розрізав тишу. Ніхто не відчиняє. В будинку темрява. Але це не означає, що його нема вдома. Юнак полюбляє ввімкнути блек метал і лежати в цілковитій темряві. Аліса ще раз натиснула на дзвінок. За хвилину вона почула глухі кроки. Ввімкнулось світло в коридорі. Двері відчинились. Артур мовчки впустив її в дім, зачинив двері й завмер на порозі, склавши руки на грудях. Від його погляду в Аліси похололо серце. Вона ніколи не бачила такої ненависті та злоби щодо себе. Так, він був запальним, дехто навіть казав, жорстоким, але стосовно неї завжди ніжним, ласкавим і палким. Його очі просто випромінювали тепле відношення до дівчини. Але не зараз...
– Де ти була? – сухо запитав він. Аліса мимоволі з запланованого наступу перейшла у захист:
– З подругою..., – тихо прошепотіла дівчина.
– Брехлива сука, – процідив він крізь зуби й з розмаху вдарив її долонею по обличчю. Удар прийшовся таким сильним і несподіваним, що дівчина впала на підлогу.
– Тварюко! Зраднице! – продовжив оскаженілий чоловік, влупивши її ногою в бік. – З ким ти була?! Кажи! Я його вб'ю! – Вона скрутилась в бублик і завила від болю. Натомість, злетівши з котушок, Артур почав її лупцювати з ще більшим ентузіазмом. Нога влучила в обличчя і вона закрилась руками. Далі удари потрапляли куди прийдеться: в живіт, піджаті ноги, руки, що захищали обличчя. Аліса вже не кричала, вона тихо стогнала, сховавшись у внутрішній кокон і благаючи бога, щоб ці тортури швидше скінчились. На зміну шоку, обуренню і злості прийшов жах. Замість бажання помститись – більше ніколи його не бачити, а ще далі – просто щоб все скінчилось. З кожним ударом він вибивав з неї волю, силу, індивідуальність і будь-які прояви характеру.
Аліса сховалась у своєму багатому внутрішньому світі. Звичайно, вона відчувала біль – не була ж вона йогом чи чарівником – але так спрацьовує захисна функція людського організму: больовий поріг зростає, людина легше переносить тортури й при цьому всьому надзвичайно раціонально обмірковує способи, як цей біль припинити. Або ж втрачає свідомість. Проте Аліса була при тямі, і впоратись зі здоровим міцним чоловіком, та ще й потерпаючи від, здавалось, нескінченних ударів, їй було не до снаги.
Врятував її неочікуваний дзвінок у двері. Артур зупинився, окинув дівчину презирливим поглядом і тихо скомандував:
– Зникни, – вказавши кивком на двері в дім. Дівчина, ледве зібравши себе до купи, підвелась, притримуючись за стіну, і попленталась всередину.
Артур вдягнув маску порядного чоловіка, і лише очі видавали біса в його душі. Він відчинив двері. Здивування тінню пройшлось по його обличчю.
– О, привіт. Ти чого так пізно? – з порога він запитав у чоловіка за дверима.
– Привіт. Термінова справа. Впустиш?
– Ну заходь, – Артур неохоче відійшов від входу, запрошуючи неочікуваного гостя. Той у темряві безпомилково попрямував усередину, господар зайшов слідом, ввімкнув світло і вказав на диван. Гість помітив в кутку в кріслі дівчину з підібганими під себе ногами, які вона міцно тримала, ніби ті незалежно від її волі можуть десь втекти. Волосся повністю вкривало обличчя, сховане на колінах.
Гість присів, а Артур примостився з іншого краю.
– Кажи, – почав господар. Той кивнув на дівчину, що більше схожа була на сумний зліпок, ніж на живу людину. – Не хвилюйся, можеш говорити при ній. Вона нічого нікому не скаже, – Артур злісно посміхнувся.
– Добре. Я з приводу твоїх "підробітків". Моя... організація, – він ретельно добирав слова, – незадоволена і вимагає, щоб ти... відійшов від справ.
Незнайомий голос був на диво приємним, глибоким, густим, немов проникав у кожну клітинку, а потім розливався по всьому тілу теплом. Аліса непомітно, тихесенько, як мишка, підійняла голову, щоб роздивитись гостя. Перше, що впало в очі – довге біле волосся, що торкалося плечей. Саме так – не сиве, а біле. Світло-блакитні очі глибокі й сумні, ніби ти дивишся в небо, на якому збираються грозові хмари. Суворе чоловіче обличчя неможливо було прочитати. Зазвичай люди видають свої емоції мімікою, жестами, поглядом – але не він. Лише впевненість і міць. Єдине, в чому не було сумнівів – цей чоловік морально сильний, мов скеля.
– А чим я вам заважаю? – Аліса відразу зрозуміла, що Артур зайняв захисну позицію. Це на нього не схоже.
– Ти порушуєш правила. Тобі не уникнути покарання, – несподівано гість повернув голову в протилежний бік і зустрівся поглядом з Алісою. Вона аж здригнулася, але не відвела очі. Всіма своїми думками вона намагалась передати гостю, який випадково її врятував, свої благання не залишати її тут. Погляд дівчини волав про порятунок. Біль і страх нестримним потоком виринав через зелені очі. Гість повернувся до співрозмовника.
– Але я просто займаюсь... бізнесом. До чого тут ви? – Артур нервувався.
– Або ти... працюєш в рамках правил, або я прийду знову, і вже не для розмови.
Господар осунувся.
– І ще, – додав гість, – її я забираю, – і кивнув у бік дівчини.
– Ні, – стрепенувся Артур. – Вона моя!
– Твоя іграшка? – спокійно продовжив незнайомець. – Твоя маріонетка? Лялька для биття? Ні, я цього не дозволю. Вона йде зі мною.
Господар поглядом розпиляв співрозмовника навпіл, але більше не сперечався.
Аліса ожила і сміливіше підняла голову. Невже її молитви були почуті і вона вибереться з цієї пастки? Ніколи Артур так себе не поводив. Він завжди був лідером, завжди нахабним і самовпевненим, брав те, що хотів. І саме цей брутальний хлопець привабив її. А таким, щоб комусь корився – ніколи.
Незнайомець підвівся, мовчки простягнув дівчині руку. Вона схопилась, мов за рятівний круг, і підскочила, забувши про біль у ребрах. Сховавшись за своїм рятівником, Аліса навіть не подивилась в бік Артура. Навіть це для неї було б надто складним випробуванням.
Гість впевнено попрямував кімнатою до виходу. Артур кипів, міцно стиснувши кулаки. Але єдине, що йому залишалося – мовчки стерпіти все зараз, і діяти потім. Цей персонаж йому не по зубах. Тільки не в відкриту. Потім. Дівчина вислизала з рук прямо на його очах.
Вони вийшли на подвір'я. Аліса міцно вчепилася в руку незнайомця.
– Дякую, – прошепотіла вона. Той нічого не відповів, лише обережно вивільнив руку. Йому було шкода цю нещасну жертву спокусника, який так вміло нею маніпулював, але на цьому все.
Аліса спробувала ще раз роздивитися його обличчя. При місячному світлі воно виглядало ще таємничіше. Який же він красивий – незвичайний і красивий. А ще, він врятував її. Дивна парочка – чоловік, схожий на привида, і дівчина, ніби після тортур – дійшли до розвилки. Незнайомець зупинився.
– Далі сама, – сказав він.
– Ні! – Аліса в істериці схопила його за руку. – Не залишай мене, будь ласка, він вб'є мене...
– Він тебе не чіпатиме.
– Будь ласка, благаю тебе. Ти його не знаєш.
– Знаю. Чудово знаю. Заспокойся. Він не посміє.
Аліса з благанням дивилася на чоловіка. Сльози самі навертались на очі. Рука незнайомця вислизнула крізь її пальці. Він повернувся і рішуче пішов геть. Аліса розгублено попленталась слідом, мов безпритульна собака, якій дали шматок хліба. Чоловік не озирався. Він пришвидшив крок і повернув за ріг. Коли дівчина дійшла повороту – там нікого вже не було. Він ніби розчинився в повітрі. Аліса притиснулась до стіни, сіла на асфальт, закрила обличчя руками й заридала. Більше вона не стримувалась. Духовний та фізичний біль потоком гірких сліз вилився назовні.
Немає коментарів:
Дописати коментар