Наступні кілька кілометрів вони пробирались через спеку та піщані бурі. Погода погіршувалася, а в самий розпал ночі, коли планета розжарювалась до неможливого, виникала й інша проблема: просторові петлі працювали зі збоями. Треба поспішати. Нарешті вони дістались до порталу, який вже мав привести їх до Аліси. Петля нагадувала рожеву веселку, що вказувало на її нестабільність. Проте поки вона не почервоніла, отже, можна ризикнути.
Їх швиргонуло так, немов снаряди з гармати повилітали. Знову видимість максимум метр. Артур був прив'язаний магічною мотузкою до відьмака, тому нікуди не міг подітись. А от провожатий зник з поля зору.
– Рарі! – гукнув відьмак. Так звали демона, що вказував їм шлях. Ніхто не відгукнувся.
– Рарі! – ще голосніше покликав він. Знову тиша. Ельмір рушив навмання. За кілька кроків він натрапив на те, що залишилося від провожатого. Його розірвало на шматки через нестабільність порталу. От халепа. Схоже, через таку петлю для демонів теж перехід може закінчитися плачевно. Не всі такі міцні, як він і його живучий полонений.
І що тепер? Відьмак зосередився і знову спробував відшукати Алісу. Її світла аура так і не відчувалася. Але було щось інше, і це щось йшло з порталу. Ризикнути? Наступного переходу вони можуть не витримати. Але Ельмір розумів, що портал спрацював невірно. Часом ці петлі функціонують так, ніби п'яний водій сів за кермо рейсового автобуса: то зупинку пропустив, то в кювет заїхав, то пасажира загубив... Треба повернутися назад, а потім повторити перехід, тоді може щось вийти. А може й ні. Проте, якщо не спробувати – не дізнаєшся. Зупинитись за крок від мети – не в його правилах. Навіть якщо ціною за цей крок може виявитися життя. Тим паче, Аліса в такій спеці довго не протягне, що б не говорили демони.
Ельмір, не зважаючи на те, що демон пручався з усіх сил, знову жбурнув його в портал і стрибнув слідом. Вони повернулися назад, як і мало бути. Залишилося ще раз пройти через просторову петлю, щоб зробити правильний стрибок і опинитись там, куди й мали потрапити одразу: поруч з дівчиною, якщо вона справді там. Відьмак схопив Артура за комір і пірнув у майже червоний портал.
І ні туди, і ні сюди! Їх обох почало кидати по просторовому коридору, ніби заїло платівку на одному уривку. Викинуло – побачив дівчину. Знову затягло. Викинуло. Почув її голос. Знову назад. Знову викинуло, але цього разу невгамовний портал заспокоївся і нарешті відпустив їх. Тепер він знав, що дівчина тут. Щось всередині радісно забриньчало, ніби прокинувся вранці після солодкого сну, і пташки співають, сонечко світить, і навіть кава до ліжка – так же солодко на душі стало.
– Ей, ти хто?! – почув Ельмір. Піщаний пил стояв у повітрі і нічого не було видно. Він повільно рушив на голос.
– Я вмію битися! – пригрозила Аліса, чим лише розсмішила відьмака. Він вирішив промовчати, зберігаючи інтригу до кінця і підійшов майже впритул. Тільки тепер можна було розгледіти її червоне від сонця обличчя і вогняно-руде вигоріле волосся.
– Що за... – прошепотіла здивована дівчина. Ельмір ласкаво посміхнувся і міцно обійняв її, мов рідну.
– Я знайшов тебе, – прошепотів відьмак їй у вушко, вдихаючи запах волосся дівчини та не випускаючи з обіймів. Аліса підняла руки, які досі рефлекторно були притиснуті до грудей, і обійняла рятівника за шию. Вона теж занурилась в нього обличчям, насолоджуючись приємним чоловічим ароматом. Він не забув про неї. Весь цей час він її розшукував і таки знайшов. Дівчина заплющила очі від задоволення. Чому вона раніше його не зустріла? І як так вийшло, що з однієї кількахвилинної зустрічі прикипіла всім серцем до незнайомця?
Аліса відкрила очі і побачила навколо зелений сад, квіти, траву. Співають пташки. Ніжно світить сонечко.
– Ми на землі? – запитала дівчина.
– Ні, – перші неприборкані почуття, що мимоволі вирвалися назовні, минали, і Ельмір повертав контроль над своїми емоціями. – Ми в моєму світі. Не знаю, що тобі розповів демон, але я – відьмак, а це – мій вимір. Сюди було найшвидше переміститися. Там ставало надто спекотно і небезпечно, – Ельмір вирішив, що після побаченого немає сенсу вигадувати казочки, а ліпше сказати все, як є.
Він відсторонився від Аліси. Її спокійний погляд говорив про те, що вона ані трішечки не здивована. Але замість того, щоб сказати, яка вона щаслива, що Ельмір прийшов за нею, дівчина не могла добрати правильних слів. Вона просто мовчала і милувалась вродливим чоловіком. А стільки всього хотілось розповісти. І про те, як вона злякалась, і як мусила сама боротись за своє життя, і як чекала на нього...
– А як ти вижила? Я, звичайно, дуже радий, що ти неушкоджена, але вижити в темному світі... Ти ж лише людина...
– Не знаю... Мабуть, дійсно живуча, – Аліса вирішила поки не розповідати, як невідомо звідки стала дуже витривалою, сильною і швидкою.
– Дай мені руку. Я підлікую тебе і поверну додому.
Хотілось пожаліти її, додати, що вона молодець. Така спокійна, попри те, через що їй довелося пройти. Але відьмак мовчав. Кожне зайве слово може зблизити їх, а Ельміру це було непотрібно.
– А де Артур? – раптом, повернувшись на землю, вона знову стане слабкою і беззахисною дівчиною? Хто тоді її захистить від нав'язливого демона? Наступати на ті ж самі граблі не хотілося. Ельмір знизав плечима:
– Він залишився в темному світі.
– Сподіваюсь, ти не збираєшся знову переконувати, що він мене не чіпатиме? – її сердитий вираз обличчя був навіть красномовнішим, ніж сарказм в інтонації.
– Вибач, що не прислухався до тебе тоді, – він ніжно взяв її руки в свої долоні і пильно подивився в очі. На вибачення вона точно заслужила. Не хотів він, щоб через його безпечність постраждала невинна дівчина. Вона відчула, як обпечена шкіра перестала пекти, але тепер щоки почали горіти від теплого погляду відьмака. Без будь-якого попередження чи плавного переходу, вони опинились прямісінько в кімнаті Аліси.
– Татко! – прошепотіла дівчина. – Він уже, мабуть, в істериці б'ється і у відділенні поліції всі пороги оббив. Скільки мене не було?
– У твоєму світі минула ніч і ранок. Менш як доба, – Ельмір відпустив її руки, хоча, насправді, не хотів цього робити.
– Дивовижно. А Тамара? Вона точно шокована побаченим, – дівчина відсторонено дивилась у вікно, згадуючи, як демон її викрав. – Так що тепер? Ти допоможеш мені? Я не хочу знову потрапити в полон до цього божевільного. Він не тільки демон, а ще й псих.
– Я розберуся з ним, – коротко відповів відьмак.
– Дякую, – вона підвела голову і поцілувала його у щоку. Ельмір мимоволі притис руку до того місця, де щойно були теплі вуста дівчини, ніби хотів надовше затримати відчуття поцілунку. Він стрепенувся і відсмикнув руку. Дивні, невідомі раніше почуття заволодівали його розумом і серцем. Вперше в житті він злякався. Ельмір ніяково посміхнувся і зник, виконувати обіцянку.
***
В ситуації з татом Аліса викрутилась – сказала, що заночувала у подруги. З Тамарою все було набагато складніше. Вона хотіла переконати Тому, що Артур використав якийсь газ, від якого у них виникли галюцинації, але подруга не повірила. Тому довелося розповісти правду. Як не дивно, реальність Томою була сприйнята набагато легше, ніж прийнятна брехня. Звичайно, Аліса сказала не все, а лише частково розповіла Томі про свої пригоди. Розповіла, що Артур – демон, що він її викрав у паралельний світ. Що вони там блукали, а потім якийсь незнайомець повернув її додому. Про Ельміра – жодного слова. Хоч він її й не просив, Алісі здалося, що буде логічним тримати його персону в таємниці. Про свої "супер здібності" ніндзя вона теж не розповіла. Та і не відомо, чи вона їх прихопила з собою. Не буде ж перевіряти на першому ліпшому зустрічному?
Ельмір так несподівано зник. Вони навіть не попрощались, але дівчина була переконана, що ще зустрінеться з ним, що він повернеться. Не може ж він знову просто взяти й зникнути з її життя? Так не годиться. Щойно знайти споріднену душу – і одразу втратити? Вона не допускала подібної думки, бо вона її жахала. Якесь тепло і затишок огортали її, коли він був поруч. І навіть зараз, коли він пішов, було спокійно на душі. Адже вона знала, що Ельмір про неї подбає. Дівчина бачила, що вона теж йому не байдужа.
В понеділок вона повернулася на роботу. На щастя, її не звільнили й все повернулося на круги своя. Вільна і незалежна, вона часто зустрічалася з Томою, щоб потеревенити. Про ті неймовірні події вони домовилися не згадувати і жити так, ніби нічого й не сталося. На роботі в Аліси з'явився залицяльник – її ж шеф. Але вона не була готова до нових стосунків, тому уникала Андрія. Не просто уникати власного начальника, але дівчата – створіння талановиті. Вся в роботі, вона знаходила сотню відмовок, щоб не заходити до нього в кабінет, затримуватись на роботі, коли він пропонував її підвезти, і втікати вчасно, якщо шеф на зустрічі.
Минув тиждень. Від Ельміра жодної звістки. Аліса дуже сумувала. Стільки всього хотілось йому сказати. А ще більше – розпитати. Оскільки вона не знала, як живуть відьмаки, чим займаються, і як все пройшло з Артуром – доводилось фантазувати. Вона навигадувала сотні романтичних версій його життя, тисячі варіантів, як пройде їхня зустріч. Більше вона не буде такою сором'язливою, обов'язково розкаже, як він їй припав до душі і, звичайно ж, більше нікуди не відпустить.
Жінки по своїй сутності мають схильність закохуватись у вигаданих, нафантазованих чоловіків. Тонке сплетіння уявних рис накладається на реальну людину, підганяючи її під власний ідеал. А потім – гірке розчарування. Так було з Артуром. До ефіру додались власні ілюзії, виплекані багатою жіночою уявою. І тільки коли від очевидного нікуди було подітись – пелена спала.
Тепер місце демона в її серці зайняв відьмак. Вона виткала у своїй уяві романтичний образ героя, мужнього чоловіка, наділеного надлюдськими здібностями. Мов героїня роману, сама нафантазувала – і сама ж мліла від кохання до вигаданої людини, чи то пак, відьмака. І хоч Ельмір і справді багато в чому був схожий на примарний образ, намальований Алісою, але ж не зовсім.
Головна проблема полягала в тому, що він її не кохав. А навіть якщо і закохався, він ніколи собі у цьому не зізнається і, тим паче – їй. Відьмаки по суті своїй одинаки. І хоч вони теж створюють сім'ї, народжують дітей – це швидше установлений порядок, ніж поклик душі. Просто тому що так потрібно. Пара створюється для продовження роду. Тільки двоє одного статусу, ніяких міжкласових стосунків. Зробили дитину – а потім кожен живе своїм життям. Ніяких пестощів, ніжностей і ласк. Дітей відправляють у школи, де з них роблять достойних відьмаків відповідного рангу. Дівчата – окремо, хлопчики – окремо. Саме тому кожен хлопчина, що народився у магічному світі відьмаків – має суворий характер, витесаний, мов з каменю. І Ельмір – не виняток. Слід зауважити, що дівчата магічного світу виростають не менш холоднокровними, аніж чоловіки.
Крім того, наш відьмак був на всі сто відсотків відданий своїй справі. Мета його життя – знищити всіх демонів на землі, змінити устрій і примусити їх забратися геть назавжди. Кохання і стосунки в плани Ельміра не входили. Його серце закрите на надійний замок. І хоча симпатія мимоволі почала закрадатися в його серце, він зуміє знищити почуття ще в зародку, не давши дереву кохання пустити корені в його серце. Він захистить Алісу, виконає обіцянку і зникне з її життя назавжди, перш ніж кохання захлине його з головою.
Епізод 9. Махінації, або що почім
Перейти до змісту
Немає коментарів:
Дописати коментар